Україна

Гуцули, амури та поганські ідоли: цікаві деталі вілли Дуніковського у Львові

Вілла Дуніковського у Львові на вул. Драгоманова, 42, в якій вже більше 100 років розташований Національний музей імені Андрея Шептицького – одна з найкрасивіших історичних віл у Львові.

Сьогодні, 29 липня, в рамках відзначення 155-річниці з дня народження митрополита Андрея Шептицького тут провели відкриту екскурсію, де розповіли про особливості як будівлі, так і про експонати на території музею.

Екскурсію вела кандидатка історичних наук, старша наукова співробітниця музею Світлана Зінченко.

Вілла була збудована у 1897-1898 році за проектом архітектора Владислава Рауша, як маєток професора Львівського університету Еміля Дуніковського, саме тому її і називають віллою Дуніковського.

Митрополит Андрей придбав будівлю у 1909 році, щоб створити тут перший у Львові український музей. Цікава історія, як Шептицький купив цю віллу – не те щоб Дуніковський хотів її продавати, йому довелось – будівля пішла на продаж через борги. При цьому при вартості будівництва в 600 тис крон, продали її лише за 234 тис. (на той час Львів був у складі Австрії, валютою якої була крона).

Постать самого Дуніковського доволі цікава, він був геологом і географом, багато подорожував. Ще колоритніша постать його сина – Яна Збігнєва Дуніковського, його називали останнім алхіміком. Він стверджував, що будь-яку речовину може перетворити на золото. Через це його звинуватили в аферизмі і на два роки кинули за грати. У 1935 йому вдалось підтвердити свої слова, з тонни руди отримав майже кілограм золота. Але це вже зовсім інша історія.

Отже, давайте роздивимось саму віллу.

Вхідний портал з пілястрами та бароковими елементами.

Зверху зображений герб Дуніковських, буква W з двома гілками – лавровою та дубовою. Лавр символізує славу, а дуб – силу.

Припускають, що над оздобленням палацу працював сам Дуніковський, який намагався його оформити як палац мистецтв, щоб приймати високих гостей.

Над вікнами зображені маскарони, цікавим є вікно в лівій частині фасаду, там зображені атрибути мистецтва – палітра, пензлі.

Портрет невідомої жінки. Дослідники припускають, що це дружина Дуніковського, але підтверджень нема.

Оголений юнак їде на колісниці, що запряжена левами. Всюди вказується, що тут зображений Орфей. Але на горельєфі нема жодного музичного інструменту. Світлана Зінченко припускає, що це насправді Аполлон. Лук та стріли є традиційними атрибутами Аполлона.

На горі дві жіночі постаті. Зліва – муза історії Кліо, її атрибутом є лавровий вінок і книга, яку вона тримає. Справа ще одна муза, але атрибут, який вона тримала в руках не зберігся, тому доводиться вгадувати – чи то був факел чи ріг достатку. Швидше за все – це муза трагедії Мельпомена, на це можуть вказувати численні фігури маскаронів на будівлі.

Загадкові чотири голови – міщанин і міщанка, селянин та селянка. Чому загадкові? Бо зараз тяжко сказати, чи вони були збудовані під час будівництва палацу, чи добудовані пізніше – у 30-х роках, під час розбудови музею. Вони вбрані у гуцульські строї, навряд чи Дуніковський був прихильником гуцулів.

У цій башті була розташована домова каплиця. Всередині розписи зоряного неба, що збереглись до наших днів.

Під еркером цікава композиція – амур з крилами кажана. Швидше за все, тут йдеться про володіння таємними знаннями. Про це свідчать як крила кажана – а в давньоримській традиції кажан був символом проникливості (тоді помилково вважали, що у кажанів дуже добрий зір, тож вони бачать те, що інші не можуть), так і книга в його руках.

Скульптура Богородиці по сусідству з не дуже одягнутою каріатидою.

Заходимо в подвір’я, тут нас зустрічає Світовид. Це так званий Лопушанський ідол. Виловлений з річки Липиця у селі Лопушня біля Рогатина. старий слов’янський ідол, це єдиний слов’янський кам’яний ідол того часу, що зберігається на території України (йдеться про власне спадок слов’ян, скіфські кам’яні баби не рахуємо). Датують його приблизно 9-10 століттям.

Збручанський ідол, якого знайшли у Збручі, зараз він зберігається у Кракові

Первісно він мав голову з чотирма обличчями, як і збручанський ідол, але місцевий священник обурився і наказав відбити йому голову. Замість неї встановили хрест. В такому вигляді ідол і постав на подвір’ї музею. Але з приходом радянської влади хрест зняли, а натомість поставили кам’яну кулю. Так що до наших днів дожила тільки нижня частина ідола.

Тут буде лапідарій. Працівники тільки почали його формування. Зараз тут старі надгробні камені, зокрема з Вірменського собору та Личаківського цвинтаря.

Пам’ятник селянину. Автор – Григорій Крук, непересічний український майстер, який все життя провів в еміграції. Навчався в Берліні. Його привезли до Львова у 1988 році (купили його за 25 тис доймарок) і повстало питання де його встановити. Спочатку думали біля міськради, але відмовились – сказали, що виглядає так, ніби він щось просить. Тоді подумали поставити в дворику Ратуші, сказали – теж не підходить, так ніби він справляє якісь свої справи.

Далі його хотіли поставити біля бібліотеки Стефаника, але там його теж не прийняли. І в результаті встановили в дворику музею.

На подвір’я музею відкритий доступ у години роботи музею з 10:00 до 18:00 (понеділок-вівторок вихідні).

Similar Posts

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *